Я, Присяжнюк Анатолій Євтихійович, 1936р. народження (мала батьківщина  Народичі). Працюю у Національному науковому центрі радіаційної медицини, м. Київ. Доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин Народичини. У 1989-2002 рр. працював за сумісництвом на посаді онколога у Народицькій ЦРБ. Персонально знайомий із багатьма медиками, про яких згадано у нарисі. Сучасна  ситуація із наданням медичної допомоги спонукала мене пригадати кращі часи і узагальнити все згадане у цьому нарисі.

           

 З повагою та надією на подальшу співпрацю. А. Є. Присяжнюк. 

Вшановуймо пам'ять медиків Народичини. 

                                                    А.Є. Присяжнюк.

                                 (нарис про діяльність Народицьких медиків)

 

    Із часу Чорнобильської трагедії минуло 35 років. Серед найбільш постраждалих територій України особливе місце займає Народицький район, переважне число поселень якого або ліквідовано, або оголошено зоною екологічного лиха. Негативні наслідки цієї планетарної події вплинули на економічну, соціальну життєдіяльність у районі. Однією із важливих її сторін була і  залишається медична допомога всім групам населення незалежно від соціальної чи вікової приналежності. Сучасний стан охорони здоров’я у районі  викликає велике занепокоєння та справедливі нарікання. Відновлення у районі  у повному обсязі суспільної життєдіяльності повинно забезпечуватись підвищенням якості медичної допомоги із впровадженням сучасних методів діагностики,  лікування та реабілітації постраждалих внаслідок негативних чинників Чорнобиля. Чи може  при цьому бути корисний минулий досвід, накопичений медиками впродовж довоєнної та післявоєнної пори? Відповідь на це питання може бути знайдена у аналізі її діяльності впродовж минулого історичного періоду. Для цього є усі необхідні складові.           

      Доцільно почати з конкретних прикладів. Для досягнення цієї мети може бути корисним опис життя і діяльності  одного із видатних діячів медичної служби району – Присяжнюка Євтихія Дем’яновича, заслуженого лікаря України, хірурга, головного лікаря Народицької центральної районної лікарні (1946-1964рр.).

23 вересня виповнилось 45 років, як  він пішов із життя. Початок професійного життя пов’язано із навчанням у Київському медичному інституті 1928-1932рр. Євтихій, отримавши диплом лікаря, у якому були переважно відмінні оцінки,  поїхав за призначенням працювати у Народицький район, який на той час входив до складу Київської області. Колектив районної лікарні складався із молодих, але кваліфікованих лікарів. Провідний хірург – Григорій Андрійович Клешкань –  був обдарованою людиною, лікарем від Бога. Щиро ділився досвідом із молодим початківцем, який намагався швидше пізнати усі премудрості хірургічної справи. Поряд із опануванням фаху хірурга Євтихій Дем’янович освоював і суміжні спеціальності. Для повного відображення ситуації, у якій перебував молодий лікар слід звернути увагу на одну важливу сімейну  обставину.  У 1934 році до Народичів приїздить випускниця першого Київського медичного технікума Ніна Значковська, яка отримала диплом акушерки і була направлення на роботу у районний центр, де її зустрів завідувач райздороввідділу. Вона звернула увагу на цього високого усміхненого лікаря - Євтихія  Дем’яновича Присяжнюка. Виникла взаємна симпатія, вони покохали один одного і у 1935 році побрались. Сімейне життя склалось і у 1936 р. у них з’явився первісток.  Нижче приводиться фотографія тої пори, де зображено колектив Народицької лікарні. На  ній зображено   Григорія Андрійовича Клешканя – хірурга, майбутнього головного хірурга Рівненської області, орденоносця, нагородженого орденом Леніна за участь у партизанському русі та надання медичної допомоги пораненим і хворим під час війни.

Передвоєнна пора. Успішний колектив медиків Народичів, про що  на задньому плані свідчать завойовані перехідні знамена. У центрі першого ряду Г. С. Чичирко. У другому ряду у центрі Є.Д. Присяжнюк, його дружина Н.Г. Значковська, далі праворуч Г.А. Клешкань та В. О. Снитко.

  Крім того  фотографія представляє легендарних  ветеранів медичної служби Народичини – акушерку Ніну Семенівну Чичирко(1886-1982рр.),  яка за свій трудовий подвиг нагороджена орденом Леніна,  та  фельдшера Вітольда Олександровича Снитко (1886-1959 рр.). Вони починали свою медичну діяльність ще на початку ХХ століття і користувались великим авторитетом у Народичан.

       Але спокійне життя у Народичах молодої подружньої пари  добігало кінця.             У 1938 р. Є.Д. Присяжнюка призивають до лав Червоної армії. Першим місцем військової служби  було Забайкалля, де його призначають начальником санітарної служби 24-го окремого санітарного батальйону 57-ої  мотострілецької дивізії, яка приймала активну участь у бойових діях у Монголії. У цій, одній із перших, військових операцій, які проводила Радянська армія перед другою світовою війною, Є.Д. Присяжнюк показав високі якості  організатора військової медичної допомоги.  Про це свідчить наказ командира дивізії генерал-майора Нікіфорова №9 від 15.03.1944р. з приводу переводу військовослужбовця на нове місце служби. У наказі  було сказано: «Тов. Присяжнюк зміг поєднати в собі вольові якості начальника  та досвідченого спеціаліста лікаря - хірурга. Сотні хворих офіцерів, сержантів та рядових завдяки винятковій майстерності, увазі та турботі тов. Присяжнюка швидко видужали та стали до строю». В наказі була оголошена подяка та тверда впевненість у тому, що Є.Д. Присяжнюк на новому місці буде служити чесно і добросовісно. За зразкову та самовіддану службу під час монгольських подій він був нагороджений своєю першою військовою бойовою відзнакою – військовим знаком «За Халхін - Гол», який із усіх нагород він цінував мабуть найбільше. Попереду ще була війна із Японією. Незабаром він отримав нове службове призначення –  начальника евакуаційного шпиталю у Нижнє -Удинську Іркутської області. Але незабаром, у зв’язку із  оголошенням війни Японії,  отримав наказ перебазуватись  разом із очолюваним евакошпиталем до району майбутніх військових дій.

     Після закінчення війни та демобілізації у 1946 р. постало питання працевлаштування. Вже після повернення на  батьківщину - Вінниччину він випадково зустрів знайомого із Народичів, який розповів про кадрові проблеми із медичним персоналом, і твердо вирішив повернутись  до милого його серцю поліського краю - Народичів. Війна фактично знищила набутки в охороні здоров’я населення Народичини. На фотографії, датованій 1942 роком, представлено увесь  колектив Народицької лікарні. Це - головний лікар М.А. Аджигітов, фельдшер, медсестра, акушерка, дві санітарки, дезінфектор, кухар. Стає очевидним, що цей колектив не мав змоги забезпечити мешканців району наданням повноцінної кваліфікованої медичної допомоги.

            Свою трудову  діяльність Євтихій Дем’янович почав у  тяжкий і складний період відновлення медичної служби Народицького району, в якому окрім його головного лікаря і хірурга, були ще двоє фахівців – терапевт В.І. Агєєва  та акушер - гінеколог Мільська. У перші післявоєнні роки у Народицькому районі медичну службу необхідно було фактично створювати заново. Почалось напружене повсякденне життя головного лікаря Народицької районної лікарні, єдиного хірурга району, без вихідних та свят із викликами до лікарні у будь яку годину доби. Потребував поліпшення технічний стан приміщень лікарні. Не зважаючи на погіршення здоров’я через серцеве захворювання, військовий  гарт допоміг Є.Д. Присяжнюку вирішувати повсякденні   медичні та  господарські проблеми. Перш за все він взявся до наведення порядку у медичних закладах району. Проводив заняття із середнім медичним персоналом фельдшерсько – акушерських пунктів, де наставляв та знайомив персонал із ознаками гострих хірургічних захворювань, що потребують негайної госпіталізації і своєчасного хірургічного втручання. Сестри та санітарки районної лікарні проходили підготовку з питань догляду за хворими. Організовував зустрічі із населенням на зборах  колгоспників, із відвідувачами районного будинку культури, розповідав про загрозу життю самолікування при запаленні апендиксу, ущемлених грижах та інші медичні  питання. У той час було багато занедбаних випадків цієї патології через самолікування або «допомогу» знахарок.  Це призводило до того, що часто доводилось буквально витягувати хворих з «того світу» із ускладненням апендициту, защемленої грижі, непрохідності кишковика. Але поступово ситуація змінюється. Перш за все стало кращим медична допомога у лікарні та ставлення медичних працівників до своїх обов’язків. Це дало змогу  колективу медичних працівників Народицького району досягти гарних результатів на ниві охорони здоров’я. Поліпшились показники медичної служби всього Народицького району. Зміцніла матеріально-технічна база лікарні.  Збудовано спеціальне приміщення  та встановлено в ньому  рентгенодіагностичний апарат. Завдяки постійним вимогам головного лікаря для потреб лікарні  виділено автотранспорт. Зважаючи на те, що  75 ліжок  лікарні не забезпечують потреби населення  у них, він започатковує будівництво нового  лікувального корпусу.   В особі  Євтихія Дем’яновича Присяжнюка  щасливо поєдналися величезна працелюбність, висока вимогливість до себе і до підлеглих, принциповість і, зазвичай, батьківська турбота про своїх колег і пацієнтів. Він був взірцем безкорисливого служіння людям. Завдяки успіхам медичної служби району та  високому професійному рівню колективу Народицька центральна районна лікарня  була обрана за базу виробничої практики студентів Київського медичного інституту.

 Старий корпус лікарні, який знесли. На передньому плані вікна операційної, у якій Є.Д. Присяжнюк виконав тисячі операцій .

       Декілька  прикладів роботи  Є.Д. Присяжнюка заслуговують особливої згадки. У середині 50-их років минулого століття на півночі України ще переховувались залишки Української повстанської армії. За ними полювали загони внутрішніх військ, а також окремі служаки районних відділень КДБ. Завдяки їхній роботі у Народицькому районі вистежили та полонили одного такого бійця на прізвище Барановський. Оскільки під час затримання він чинив опір і отримав тяжке поранення органів черевної порожнини його привезли до районної лікарні на огляд хірургу.  Є.Д. Присяжнюк, який обстежив пораненого, прийшов до висновку про необхідність хірургічного втручання.  У терміновому порядку було підготовлено все для невідкладної  операції. Але, як потім згадував Євтихій Дем’янович, перед її виконанням «компетентні» особи натякнули йому на те, щоб він не дуже прикладав зусиль для виконання успішної  операції. У разі невдалого  результату ніхто не буде йому дорікати.  На ці натяки хірург із обуренням   гідно  відповів, що притримується гуманних  принципів у лікуванні будь яких хворих і зробить все необхідне для надання пораненому кваліфікованої допомоги. Хірург перш за все, як це прийнято у

невідкладних випадках,  виконав ревізію стану внутрішніх органів.  Стало ясним, що необхідно латати пошкоджений кишківник. Операція була успішно завершена. Післяопераційний період протікав без ускладнень і  чоловік одужав. Згодом стало відомо, що свій строк покарання Барановський відбував у Мінській тюрмі. 

     Колишній мешканець села Залісся  на прізвище Шелюк, з яким довелось  познайомитись у 2000 р., згадав життєвий епізод із його батьком, що  отримав побутову тяжку  травму печінки. Родичів повідомили,  що шансів на життя у людини нема. Незважаючи на тяжкий стан хворого, Євтихій Дем’янович зважився на відчайдушну  із поглядів  того часу  операцію, завдяки якій  хворого було врятовано. Цей випадок ілюструє життєвий принцип хірурга - ретельно, пунктуально виконувати свою справу, так що і у безнадійного, на погляд деяких медиків, хворого з’явився шанс на одужання.

     Про інший випадок згадував Петро Іванович Шелестюк, професор, який певний час ще до своїх наукових здобутків працював у Народицький лікарні  на посаді хірурга. У породіллі, яка народжувала дитину вдома, стався розрив матки. ЇЇ у надзвичайно тяжкому стані привезли до лікарні. Через кровотечу хвора періодично втрачала свідомість і була загроза її втратити. Два хірурги – Євтихій Дем’янович та Петро Іванович приступили до оперативного втручання. Діагноз розриву матки був підтверджений. Вся черевна порожнина була заповнена кров’ю. Часу на роздуми було обмаль. Але дії хірургів були чіткими та злагодженими. Із розірваної матки була витягнута жива дитина, матка видалена. Через відсутність відповідної рідкісної групи крові  вся кров, що знаходилась у черевній  порожнині, була вичерпана у окремий посуд, добавлено медикаментів, які попереджають утворенню згустків, і перелита у кров’яне русло породіллі. Тяжкий післяопераційний період закінчився благополучним одужанням і мати з дитиною після виписки повернулись  додому.  

    Перша машина швидкої допомоги, отримана для Народицької лікарні.      Головний лікар Є.Д. Присяжнюк і колектив медичних сестер. Перша праворуч старша медична сестра Ольга Дмитрівна Іванькова, третя - операційна сестра Ганна Марківна Ковальчук.

       За самовіддану працю і успіхи у медичній справі Євтихій Дем’янович  у 1953 році отримує нагороду – орден «Знак пошани», а у 1963 році йому присвоєне почесне звання «Заслужений лікар Української СРСР».

        Видатних осіб тієї пори часто залучали до громадської діяльності. На знак поваги за самовіддану працю головний лікар Є.Д. Присяжнюк багаторазово обирався мешканцями району до Народицької районної, Житомирської  обласної рад та брав участь у плануванні медичної допомоги населенню і, звичайно, стояв на сторожі інтересів Народицької громади.

 

     На фотографії, зробленій у 1955 році, колектив Народицької центральної лікарні та Народицької санітарно-епідеміологічної станції – лікарі та середній медичний персонал. Ці роки були  періодом розквіту практичної медицини  району.  У другому ряду із низу зліва направо К.І.Шушпан, невідома особа,                                          П. О. Луцюк(Бісик), Н.Г. Значковська, Є.Д. Присяжнюк, Н.В. та Ф.І. Філоненки,           С. А. Блинштейн, В.О. Снитко, І.П. Вернигора. 

     Здоров’я Євтихія Дем’яновича, сили та енергія, віддані улюбленій справі,  із роками слабшали. Відзначивши 60-річний ювілей він, за власним бажанням, залишив посаду головного лікаря району і далі вів тільки хірургічний прийом. Але і в цей період своєї діяльності його увага прикована до виховання молодих хірургів. Він, познайомившись із третім виданням монографії В.Ф. Войно-Ясинецького «Нариси гнійної хірургії», закликає молодих хірургів  притримуватись принципів лікування, викладених у цьому високопрофесійному  хірургічному виданні.

       Перенесені за часів хірургічної діяльності багаторазові інфаркти міокарду давали знати про себе. Врешті решт у 1973 році він остаточно полишає роботу.

Незважаючи на це до нього продовжували звертатись люди із скаргами на хвороби і старий лікар допомагав порадами і консультаціями у лікарні. Та здоров’я підводило. І ось він  вже сам – пацієнт Київського інституту кардіології  ім. М.Д. Стражеска. Незважаючи на короткострокове покращання, стан здоров’я погіршувався. Він ще встиг 5 вересня 1976 року зустріти своє 72 - річча, а ранком  23 вересня 1976 року серце Євтихія Дем’яновича Присяжнюка зупинилось. Для всіх він був і залишається взірцем відданості професійній справі, любові до близьких, готовим допомогти тим, хто  її потребує.  Життя і діяльність батька, діда становить приклад для його нащадків, колег та усіх, хто прагне опанувати медичну професію, слугувати людям. Не за страх та користь, а за совість та щире бажання допомогти.

Євтихій Дем’янович Присяжнюк після вдалої операції.

Діти та онуки, беріть мою справу  у свої руки.

Професію старого лікаря успадкували його нащадки. Двоє його синів Анатолій та Володимир стали медиками, докторами медичних наук.  Анатолій - професор, заслужений діяч науки і техніки України. Чотири онуки також медики – Дмитро та Андрій анестезіологи – реаніматологи, Тетяна - стоматолог,  Олександр - травматолог. Чотири правнуки - Ліза, Коля, Настя, Даша також медики-початківці, або навчаються медицині. Таким чином Євтихій Дем’янович Присяжнюк став засновником медичної династії і це є чи не найголовнішою його заслугою і досягненням.

    Окремо слід зупинитись на опису працюючого пліч - опліч із Євтихієм Дем’яновичем колективу. Слід згадати його колег, сподвижників, які

присвятили себе медичній справі.  У 50-х роках зростає число співробітників Народицької лікарні. Серед нових колег – корінні мешканці Народичів та навколишніх сіл, які недавно отримали медичну освіту. Закінчив навчання у Львівському медичному інституті і приступив до роботи хірурга - травматолога Іван Павлович Вернигора.

 Він створює сім’ю із  випускницею Київського медінституту Лідією Григорівною Сушко, яка обійняла посаду акушера - гінеколога. Іван Павлович Вернигора очолив травматологічну допомогу населенню. Згодом він навчається у ординатурі Київського інституту ортопедії, залишився там працювати, став доктором медичних наук, професором і  з 1978 року працював у  клініці кістково-гнійної хірургії, яку згодом очолив.  12.12. 2021 р. відмічено століття від дня його народження.

         Слід згадати  Петра Івановича Шелестюка, вихідця з Вінниччини,  випускника Новосибірського медінституту, який у 50-х роках надавав хірургічну допомогу жителям Народичини. Пригадуються його яскраві  спогади про співпрацю з Е.Д. Присяжнюком та неординарні дії хірургів по врятуванню хворих у екстремальних ситуаціях. Згодом Петро Іванович, отримавши  запрошення, переїхав до Житомира, де працював у створеному відділенні з лікування хворих на правець. Узагальнив свій нелегкий досвід спасіння хворих цього профілю та захистив кандидатську дисертацію. Схильність до наукових досліджень спонукала його до роботи над докторською дисертацією, яку успішно захистив. Завершив свою багатогранну діяльність у Новосибірському медичному  університеті, як завідувач кафедри онкології. Був палким прихильником та ентузіастом-проповідником здорового способу життя. У 2019 році на 98 році життя його не стало.

   Поліна Омелянівна Луцюк (згодом Бісик) тривалий час була районним фтизіатром, а потім освоїла рентгенологічну справу і далі працювала у цій царині.

       Микола Іванович Кравченко – випускник Київського медінституту після завершення навчання  повернувся на малу батьківщину як лікар - терапевт. Також  обіймав посаду начмеда у Народицький районній  лікарні. Проявив хист та  знання також  за іншим фахом. Коли головний лікар Є.Д. Присяжнюк отримав травму передпліччя, Микола Іванович негайно відвідав колегу на дому, діагностував перелом  кісток  у типовому місці і  власноручно наклав гіпсову пов’язку.  Згодом М.І. Кравченко переїхав до Києва та завершив свою професійну діяльність у Національному науковому центрі радіаційної медицини на посаді завідувача гематологічного відділення, у якому лікувались земляки з Народичів, постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС.       

        У 1958 році після закінчення Київського медичного інституту стає до роботи у Народицький лікарні ще одна землячка -  Любов Кононівна Гальонко. Вона очолювала педіатричну службу району.

       У 1959 році Микола Іванович Івасенко після закінчення Вінницького медінституту повертається до рідного дому  у Народичі. Він очолює терапевтичну службу, а його дружина Валентина Володимирівна працює акушером-гінекологом. З 1964 року М.І. Івасенко обіймає посаду головного лікаря Народицької ЦРБ. Набутий досвід терапевта, постійне знайомство із новітніми досягненнями у практиці лікування внутрішніх хвороб спонукали до постійного професійного вдосконалення. Завдяки цим якостям та професійним досягненням Микола Іванович отримав можливість працювати за спеціальністю за кордоном у Алжирі. Після повернення із закордонного відрядження його, досвідченого спеціаліста  призначають головним терапевтом Житомирського обласного  відділу охорони здоров’я, а згодом переводять у Київський шпиталь СБУ. Свою роботу у цьому закладі  Микола Іванович здійснює на посаді начальника цього закладу. Навіть після оформлення пенсії він продовжує працювати. Захворювання, пов’язані  із віком, змушують полишити  активну роботу. У 2019 році Миколи Івановича не стало.

  Серед молодих спеціалістів, які працювали  із  Є.Д. Присяжнюком, був Леонід Гнатович Іщенко. Випускник Вінницького медінституту приїхав працювати   на малу батьківщину. Спочатку оволодів хірургічну спеціальність, а згодом рентгенологію. Свої організаторські здібності він реалізував на посаді головного лікаря Народицького району, яку він обійняв після від’їзду  М.І. Івасенка. Завдяки ініціативи Л.Г. Іщенко матеріальна медична база Народицького району зростає. За його перебування на посаді головного лікаря району збудовано чотирьох поверхове приміщення поліклініки. На жаль, після Чорнобильської трагедії ця споруда перетворилась у жалюгідний, зруйнований  мародерами будинок із зіяючими проймами без вкрадених вікон.  Не стало і його будівничого - Леоніда Гнатовича, який закінчив свою трудову діяльність на посаді головного лікаря районної лікарні у Вишневому, пригороді Києва.

     Після Л.Г. Іщенко посаду головного лікаря Народицької лікарні обіймає районний педіатр Теплицький Олександр Олександрович. На його плечі звалились усі  негаразди післячорнобильського періоду. Значна кількість населення, включаючи і лікарів відповідно до законодавчих актів переїхали до інших, не забруднених радіонуклідами територій. О.О. Теплицькому довелось вирішувати складні проблеми, пов’язані із особливим  статусом Народицького району, як території обов’язкового відселення. При цьому слід зважати на те, що значна частина мешканців Народичів та прилеглих поселень відмовились залишати свої домівки. Постійне нервове напруження, необхідність повсякчасно в ургентному порядку вирішувати проблеми із медичним забезпеченням населення району підірвали здоров’я Олександра Олександровича і він передчасно пішов із життя.

    Лідером медичної служби Народицького району стала Марія Іванівна Пащук, яка в умовах нового адміністративного поділу території України очолила комунальне некомерційне підприємство «Народицька лікарня» Народицької селищної ради. Із 11 працюючих лікарів, у дійсний час  тільки двоє ветеранів  - акушер-гінеколог  Рощенко Людмила Степанівна та травматолог Таран Олег Петрович.

    Хірургічні  здобутки медичної служби  підтримував Валерій Іванович Берук. Разом із дружиною Валентиною Василівною він, окрім Народичів, своє високий професіоналізм  та вміння проявив у далекій африканській країні. На жаль він згодом після  переїзду із Народичів у зв’язку із Чорнобилем  закінчив свій професійний та життєвий шлях.

   Серед медичного персоналу району, що  у минулі до чорнобильські часи плідно  працював і заслужив повагу та вдячність Народичан, слід відмітити Миколу Єфремовича Куцого, який надавав висококваліфіковану стоматологічну допомогу. На жаль він передчасно закінчив свій життєвий шлях. Його колега Ольга Василівна Чепанська (Кудренко) гідно продовжує стоматологічну справу. Народичани  тепло згадують Олександра Олександровича Радзієвського, який був висококваліфікованим спеціалістом у стоматологічному протезуванні.  

Також Чорнобильська трагедія стала причиною від’їзду із Народичів інших висококваліфікованих спеціалістів – начмеда Олександра Фомича Сачко, хірургів Богдана Коржанівського та Володимира Івановича Кобилінського, терапевта Володимира Івановича Лісовського.

Слід підкреслити вагомий внесок у надання медичної допомоги мешканцям району середніх медичних працівників. Необхідно згадати старшу медичну сестру Ольгу Дмитрівну Іванькову, яка була лідером та наставником медичних сестер та молодшого медичного  персоналу, операційну сестру Ганну Марківну Ковальчук, яка у любу пору дня та ночі могла швидко дістатись операційної і асистувати хірургам, медичних сестер Ніну Федотівну Присяжнюк, Наталію Андріївну Сич, Ліну Степанівну Гуденко та інших, про яких, на жаль, спогадів у автора  не залишилось. Мабуть слід також згадати імена тих земляків , які отримали медичну освіту та працювали, або працюють поза межами малої батьківщини. Це проф. В. М. Горбачевський, Р. М. Горбачевська, В.В. Романовський, І. Щуліпенко, М. Фурманенко, Д.І.Гуденко та багато інших, пам'ять про яких, на жаль не зберіглась.

    Хочу вірити, що нарис про славну когорту медиків  Народицького району буде сприйнятий земляками  із розумінням. Маю надію, що це буде сприяти вшануванню пам’яті близьких для багатьох людей за самовіддану працю, поміч нужденним. Віриться, що славний  шлях медиків, які працювали у минулому на нашій древній поліської землі, спонукає  послідовників наслідувати принципи гуманності, співчуття до стражденних, віддавати свої професійні знання і досвід на  справу покращання медичної допомоги у районі.  Необхідно  вивчати історію цього краю та його видатних людей.  Без сумніву опис  подій  не є вичерпним, тому слід вважати за необхідне  його доповнювати  новими свідченнями.

 

Завжди Ваш, почесний громадянин Народичини, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор  -  Анатолій Присяжнюк.