Клуби за інтересами

Клуб «Флора»

Якщо Вас цікавлять сучасні прийоми вирощування квітів та інших рослин, бажаєте удосконалювати свої знання по квітковому дизайну, фантазувати у своєму домі,садибі, квітнику – запрошуємо до нашого клубу «Флора»

Емблема клубу «Флора»

Девіз клубу «Флора»:

Ростім, плекаймо все прекрасне !

У вічному лишаймо слід.

Хай край наш розквітає рясно,

Бережім  природу, як священний хліб!

Кодекс членів клубу:

• Ми маємо спільну мету

• Ми поважаємо думку кожного

• Ми збагачуємо свої знання

• Ми вміємо слухати

 • Ми творимо красу

Клуб «Майстриня»

Клуб «Майстриня» є некомерційним добровільним об'єднанням народних умільців створений  Народицькою центральною бібліотекою. "Майстриня "- це об’єднання активних, талановитих жінок, що ведуть активний спосіб життя і використовують свій вільний час з метою цікавого та змістовного дозвілля , люблять і шанують національні традиції.

Якщо ти бажаєш:

- розширити і поглибити свої знання по рукоділлю;

- прагнеш спілкування з однодумцями;

- вивчати традиції та звичаї свого краю;

- читати  журнали та книги по рукоділлю ;

- розвивати творчу думку, пізнавальні інтереси.

Мета клубу:

- відродження і збереження давніх традиційних зразків вишивання та інших видів рукоділля;

- відродження звичаїв і традицій українського народу та світових традицій;

- залучення до творчості усіх верств населення;

- збереження самобутності Народиччини.

Завдання клубу:

-     Обєднати користувачів за спільними інтересами для невимушеного спілкування, обміну досвідом,умінням, для організації змістовного і цікавого дозвілля.

Девіз клубу:   « Розгортаю життя, як сувій полотна

                                       Все життя у шитті  і шиття, як життя»

             

Емблема клубу «Майстриня»:

Клуби сільських бібліотек:

  Клуб «Любителі   природи» -  Базар,

  Клуб «Умілі руки»  - Новий   Дорогинь,

  Літературно – музичний клуб  - «Вербиченька» Радча.

«Хрестиком – узори, гладдю – кольори, То найкраще в світі, що не говори…»

 Я все вишиваю, десь беруться сили.

Я ворожу щастя й легкий світ думок.

Я любов до себе тихо запросила,

Залишила місце для невишитих зірок.

             І. Шишкова

У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива,

винятково важлива її частина – вишивка.

Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю,

батьківської оселі, тепла материнських рук.

"І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала".

Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка

засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи

гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних

тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю

рукам і думці.

Вишивка – поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якому

узори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах,

шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними

нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків,

мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці

красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин

цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно

визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати

на віру здогадки і припущення дослідників.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників

минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на

території, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його

розвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи не

переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість,

прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває

невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної

вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах

як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрно-обрядового

призначення.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено

чудеса народної вигадки, фантазії, геометризований метод зображення

краси землі, природи, сонця, людини.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини

минулого і досягнення художньої культури українського народу. Її

розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва,

підпорядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво

виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх

етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини,

Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям і Півдня України.

У кожному із них свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж

і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні

осередки.

Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно

видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних ежно від конкретних

соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що

саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки

тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.

Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх

вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організовано

школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був

центром вишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських

школах.

Пам'ятки вишивок Х–ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних

композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними

геометричними мотивами.

Уже в цей період два напрями вишивання: орнаментальний і сюжетний,

перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої

виразності. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове

явище вишивального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу.

Вишивки ХVІІ–ХVІІІ ст. виконані переважно на домотканих полотнах:

лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та

зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких

шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та

обрядового призначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло

великого поширення не тільки на речах світського, а й церковного вжитку.

Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до

підвищеної декоративності та розкоші середніх і заможних кіл населення.

Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва

поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів.

Виділяються вишивки західних районів Волині, півночі Рівненської,

Житомирської і Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному із

цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів.

Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західного ареалу з

дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту. Вишивка північних

районів Волині подібна на вишивки, поширені на півночі Рівненщини,

Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш

монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування

мотивів: "звізд", "рож". Такі широкі вишиті смуги розміщуються на

традиційно визначних частинах одягу, рушниках, скатертинах.

У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш

типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок,

серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали

основні візерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для

побічного обрамування.

Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання

різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, "шеляжок", "гречечка"

тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Точністю

виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими

смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і

рослинні мотиви.

На Київщині особливо популярними були техніки поверхневого вишивання,

були техніки поверхневого вишивання,затягування, набирання, низь, хрестик, шпанівка, ретязь тощо. Вишивка  Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала   вишивка білими нитками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переслав, Канів, Чигирин, Золотоноша   та ін. и з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу     збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних      ознаках виділяється локальними різновидами вишивки гуцулів, бойків,  лемків.

          Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленим

живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

Вишивка Бойківщини – своєрідне локальне художнє явище в українському

вишивальному мистецтві. Основне призначення – декорування одягу впливало

на її художні особливості.

У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні , стала

одним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в

кожному селі, а в містах – у дворянському, купецькому, міщанському

середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі

вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на

Київщині, Яланець на Поділлі та ін. У цих майстернях виготовляли одяг,

гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблі для власних

потреб і на продаж. Українські майстрині брали участь у всесвітніх

виставках народного мистецтва, їхні твори експортували.

Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки

поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці

притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер.

Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють

близько 100 типів вишивок.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує

численні функції: естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид

мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток

орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

Найвідомішими є майстрині в селах: Рішетипівка на Полтавщині, Дігтярі на

Чернігівщині, Кути на Івано-Франківщині, а також у містах: Києві,

Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки є

зосередженням високої майстерності і художнього смаку.

Українське народне мистецтво і професійне декоративно-прикладне

мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його

предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах

орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні

перипетії історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі

українського народу.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною

системи художньої освіти.

Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних

формах: домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли,

пов'язані з ринком. Природні багатства України, вигідне географічне і

торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від

мануфактур до фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно

позначився на подальшому розвиткові художніх промислів, основа яких

традиційна художня рукотворність.

У художньому прогресі людства проходить два зустрічних процеси. Перший

іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва – це постійних

процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається

безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно

пов'язане з життям народу, було тільки народним. Демократизм народного

мистецтва як особливого засобу пізнання, відображення та творення

дійсності, виховання й грунтування людей мав важливе значення для

майбутнього розвитку художньої культури.

Вид мистецтва – це певна його галузь, що характеризується тим, які

сторони життя: як вона пізнає, відображає.

Народ у своїй художній творчості відображає історичну практику пізнання

та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад і побут. У народній

творчості виявлений складний світ людських почуттів і переживань,

відбиті палка любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії

людини в краще майбутнє.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов'ян

(метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхню оригінальну,

високохудожню творчість засвідчують збережені пам'ятки, літописні дані

та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь

на друге місце після Візантії.

У Київській Русі переважали домашні ремесла, пов'язані із сільським

господарством, вони відігравали роль допоміжного заняття. Селяни самі

виготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних

потреб.

Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його

місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтво

безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У

цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного

розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення

художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес

злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими,

кераміка, одяг, тканини, вишивка і та ін. є результатом як духовної, так

і практичної діяльності людей.

Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння

і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види

кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської

цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби із бісеру,

витинання з паперу. Їм заледве налічується кілька століть. Правда, до

середини ХІХ ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися

за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й

досі слово "ремісник" за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на

противагу творчому підходу до праці.   Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, в наш час   зростає його художньо-культурна цінність.

Українське народне декоративне мистецтво – унікальне явище національної

культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, її

духовне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності, енергію,

виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного

мистецтва закономірно входить в коло проблем національної культури.

У житті українського народу, праці, побуту, моралі, психології та ін. –

народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яке засвідчує

невмирущі, життєствердні сили.

Народне декоративне мистецтво – це багатий, справедливий гармонійний

світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної,

живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні

надбання, художній геній української нації.

 «Вишивка нитками

Великоднього рушника»

       

Рушни́к в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хрещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.

Великдень - це одне з найбільш шанованих християнських свят. Підготовка до цього дня починається заздалегідь: віруючі дотримуються посту, наводять лад вдома, відвідують церкву, фарбують яйця і печуть паски. Прикрашають будинок і трапезу великодніми символами. Для цих цілей і були потрібні рушники і серветки з вишитим великодніх візерунком. 

Існує дуже багато різних схем, технік і композицій вишивки на пасхальну тематику. Схеми вишивки для пасхального яйця, без наявності якого просто неможливо уявити великодній рушник, можливо знайти на різних спеціалізованих сайтах, присвячених святу Великодня або вишивці як такої (http://hmhome.ru/2011/03/23/sxemy-dlya-vyshivki-pasxalnyx-yaic/). 

Вишивка вигідно прикрасить абсолютно будь текстиль, привнесе щось особливе в нього. Можна вишити орнамент або будь-яке зображення. Найголовніше, щоб це добре поєднувалося з тематикою самого свята. 

Розрізняють плоске, орнаментальне і декоративне вишивання. Особлива техніка - це, безумовно, вишивка хрестом. І Великдень є приємним приводом її освоїти. 

Як правило, на святкових серветках зображується паска зі свічкою або фарбовані яйця на тарілочці. Напис «Христос воскрес!» є характерною рисою таких вишивок. Щоб надати вишитому виробу більше яскравості і краси, можна використовувати бісер. http://www.pravmir.ru/pasxalnaya-vyshivka-sxemy-vyshivki-na-pasxu/ 

За традицією у вишивці рукодільницями використовуються червоний, жовтий, синій, золотий кольори. Зелений колір може вдало освіжити зображення, проте його необхідно використовувати дуже обережно і в помірних кількостях. Для такої роботи підійдуть схеми, куплені в спеціалізованому магазині або створені з використанням таких програм, як WinStitch, PCStitch та інші. Техніка вишивки хрестом, безумовно, вимагає великого терпіння і увагу, проте результат вартий зусиль. 

Постарайтеся побудувати у своєму виробі таку композицію, у якій всі елементи будуть добре поєднуватися за кольором. При доборі узору слідкуйте за тим, щоб зберігалася симетрія. Повторюйте кілька разів деякі елементи свого візерунка, так ви зможете домогтися ритмічного побудови картинки.

Слайд презентація "Нові та рідкісні квіти, городні культури.

https://drive.google.com/file/d/0B_ZlT1dJUuPFTTBtYXk4dGpPd1E/view?usp=sharing

«Легенди про квіти»

Едельвейс. Едельвейс, згідно зі стародавньою легендою, попрохала у своїх залицяльників одна примхлива принцеса. Лише один зі сміливців повернувся до неї і приніс бажану квітку, однак, одружуватися відмовився і пішов у далекі країни. Кажуть, хто зможе віднайти едельвейс  - знайде мужність, а Удача ніколи не покине його.

Ще одна з легенд про едельвейс розповідає, що у неприступних горах живуть казкові крилаті істоти. Приймаючи подобу юних красунь, вони вирощують едельвейси на самих недоступних вершинах скель, ревно оберігаючи таємницю їх існування від людей. Сміливців, які бажають вкрасти їхны прекрасні «срібні зірки» заради забави, вони безжалісно скидають у прірву.

Але, якщо прагнення людини зірвати квітку навіяно щирим і відданим почуттям, дозволяють нарвати букет. Зірвані квіти едельвейса не в’януть, а висушені – надовго залишаються в первозданному вигляді, зберігаючи загадкову красу форми і сріблясте забарвлення.

Латаття. Латаття називають Царицею вод і квіткою русалок. Існувало таке повір’я: квіти латаття вночі спускаються під воду і перетворюються на прекрасних русалок, а з появою сонця знову перетворюються на квіти. Латаття виникло з тіла чарівної німфи, яка загинула від любові і ревнощів до байдужого до неї Геракла.

 Дельфініум. Виникнення цієї чудової квітки давні греки  пов’язували з історією про молодого скульптора, оберненого богами в дельфіна за те, що він  створив скульптуру своєї коханої, що пішла в царство тіней і вдихнув у неї життя.

Право повернення з Аїду надавалося тільки великим богам. Навіть Асклепій, відомий древній цілитель, був покараний за це. Щовечора підпливав дельфін до берега і кожен вечір підходила до берега відроджена ним дівчина, але зустрітися вони не могли. Одного разу, коли дівчина з тугою дивилася на море, з хвиль виринув дельфін. Він підплив до берега і обережно поклав до її ніг рослину, квітки якої були схожі на маленьких дельфінчиків, а сам назавжди зник у безодні

моря.

Гіацинт. Назва квітки “гіацинт” грецькою означає “квітка дощів”, але греки одночасно називали його квіткою смутку. З назвою цієї рослини пов’язана грецька легенда. Улюбленцем бога Аполлона був хлопець на ім’я Гіaцінт. Часто Гіацинт з Аполлоном влаштовували спортивні змагання.

Одного разу, під час змагань, Аполлон метав диск і випадково кинув важкий диск прямо в Гіацинта. Краплі крові бризнули на зелену траву і через деякий час у ній виросли ароматні лілово-червоні квіти. Немов безліч мініатюрних лілій було зібрано в одне суцвіття.

Піон. Давньогрецька легенда пов’язує цю розкішну квітку з ім’ям лікаря Пеона. Цей лікар вилікував бога Плутона від ран, нанесених йому героєм Геркулесом. Здібності Пеона виліковувати людей від хвороб перевершував дар його вчителя – бога лікування Ескулапа, через що той став заздрити учневі настільки, що вирішив його отруїти.

Намагаючись ухилитися від помсти вчителя, Пеон попрохав допомоги богів і боги зглянувшись над бідолахою, перетворивш його на квітку. Так Пеон ухилився від помсти Ескулапа. Згідно з іншим переказом, рослина отримала свою назву від фракійської місцевості Пеонія, де росло багато піонів.

Барвінок. Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

         
              Моє захоплення вирощувати квіти.

Не забороняй собі творити,
Нехай і іноді виходить криво,
Твої безглуздії мотиви
Ніхто не зможе повторити!"
М. Цвєтаєва

Захоплення, зацікавлення, інтереси — це безмежний світ можливостей для кожного. Спів, танці, музика, театр, рукоділля, майстрування, малювання, фотографія, шахи, спорт, туризм, філателія, розведення голубів, вирощування квітів, полювання, різні способи самоосвіти і самовиховання — та хіба можна перелічити все.
Захоплення можна знаходити і кидати, виявляти нові, по­вертатися до колишніх, мати декілька, знаходити в них само­вираження, збагачення життя, одержувати завдяки ним визнання і оцінку, або займатися ними в тиші, сам на сам.

Шукаючи собі втіху чи розраду до душі, люди часто захоплюються дивакуватими речами. У декого це проявляється саме в збиранні чи колекціонуванні. Хтось залюбки збирає золоті прикраси, комусь до вподоби пластмасові ґудзики, є види колекціонування, яким ще навіть назви не придумали. Втім, якщо заглибитись в історію, то поняття «колекціонування» прижилося ще з часів Цицерона, а це понад 2 тисячі років тому. І тоді, і зараз його сенс залишається сталим. Колекціонування – це не що інше, як цілеспрямоване збирання відносно однорідних предметів, які мають історичну, художню, наукову або іншу цінність, і часто об’єднані спільною темою.

Багато хазяйок, прагнуть прикрасити свій житловий простір, звертаючись до квітів. Розведення квітів в будинку - це не просто захоплення, це прекрасний спосіб відволіктися від буденних справ, прикрасивши дні яскравими фарбами. Ось декілька порад, які згодяться хазяйкам, що вирощують квіти в домашніх умовах.

Весняна пора гарячий час для будь-якого квітникаря, оскільки навесні починається активне зростання рослин. У квітів, в цей час, буває підвищена потреба в поживних речовинах, тому слід дуже уважно стежити за загальним станом грунту в горщиках і регулярно проводити підгодівлю. Навесні коріння квітів починає активне зростання, а тому варто зайнятися пересадкою рослин в просторі горщики. Не слід забувати про прості заходи обережності: квіткові горщики треба продезинфікувати окропом.

Розміщуючи квіти на підвіконнях, слід пам'ятати про їх зростання. Нижчі рослини треба розташувати ближче до вікна, а високі можна поставити за ними. Це необхідно для того, щоб сонячне світло потрапляло до усіх рослин. Необхідно стежити за чистотою своїх квітів. Наприклад, коли в приміщенні проводяться ремонтні роботи, то краще прибрати на якийсь час квіти в інше місце.

Взимку квіти не потребують додаткової підгодівлі, оскільки знаходяться в стані спокою. Різні добрива слід додавати тільки з настанням весняного періоду.

Що стосується поливу рослин, то його слід проводити звичайною водою з-під крану. Але не забудьте заздалегідь потримати воду у відкритому посуді, щоб випарувалися дезинфікуючі її засоби. Не слід поливати квіти холодною водою, коріння рослини погано її вбирає. Найідеальнішою вважається температура води, якщо вона на 2-3 градуси вище за кімнатну. Необхідно пам'ятати, що надлишок води дуже шкідливий рослинам, не варто заливати свої квіти водою.

Листя квітів необхідно регулярно мити чистою водою, можна використовувати для цього і слабкий мильний розчин. Є одна маленька хитрість - фікуси можна протирати пивом - це надасть листю відмінний блиск.

Пам'ятайте, що домашні квіти вбирають усі навколишні емоції, тому не обходьте їх своєю увагою. Любите їх, хольте і лелійте і вони дадуть відповідь вам красивим і тривалим цвітінням, бурхливим зростанням. Щастя і гармонія у вашому будинку оселяться разом з квітами.