Краєзнавчий календар 2019

НАРОДИЦЬКИЙ РАЙОН

  - район, що знаходиться в північно-східній частині Житомирської області. Межує з Овруцьким, Коростенським, Малинським районами Житомирської області, Поліським Київської, на півночі з Наровлянським  Гомельської області Республіки Білорусь. Утворений 1923.  Жителі потерпали від голодомору 1932-33, зазнали сталінських репресій. Від серпня  1941 до листопада 1943 – під німецько-фашистською окупацією. В 1959 до складу Народицького увійшла частина Базарського району. З  1963 по грудень 1966 – у складі Овруцького району. Загальна площа – 1283 кв. км. У передвоєнні роки його територія становила 938 кв. км.  У складі району  - селище міського типу і 64 сільські населені пункти.

  Лежить у межах Поліської низовини. Західна  частина району знаходиться у межах Житомирського Полісся, східна – у межах Київського Полісся.  Поверхня – низовинна

пологохвиляста алювіально-зандрова (на Пд. – моренно-зандрова) рівнина. Серед форм рельєфу трапляються лесові «острови» (на Пд.), осланці кристалічних порід. Поклади торфу. Основні річки – басейн Дніпра:  Жерев  і  Уж з притоками Грезлею,  Звіздалем,  Кам’янкою,  Норином. Переважають  дерново-підзолисті, піщані, глинисто-піщані та болотні грунти. Площа земель лісогосподарського призначення 65,231га (сосна, дуд, граб, осика, береза,вільха). Об'єкти природно-заповідного фонду  -  бюджетна науково-дослідна установа природний заповідник «Древлянський». Знаходиться на південь та південний схід від райцентру. Охороняється як національне надбання. Загальна  площа -  30872,84 га.

  Чисельність населення 11.400 осіб  ( 2001 і станом на 2018 – 9 501 осіб), переважно українці.

  Протяжність всіх доріг 462 км, в т. ч.  з твердим покриттям 332км. Через територію району проходить залізнична колія, протяжністю 17,5 км. Залізничні станції відсутні.

  Район в основному сільськогосподарський. Сільське господарство у радянський період спеціалізувалося на рослинництві зерново-льонарсько-картоплярстві і тваринництві м’ясо-молочного напрямів. В силу об’єктивних та суб’єктивних причин в 90-х роках закрилась частина с.- г.  підприємств, ліквідовано виробництво хмелю, льону, картоплі. Функціонують 13  підприємств, які займаються вирощуванням зернових культур, виробництвом м’яса і молока. Найбільше підприємство – ТОВ «Норинцівське», в якому утримується

48% великої рогатої  худоби, посіяно 25 % зернових від загальної кількості  по с.-г підприємствах району.

  У Народицькому районі – 9 загальноосвітніх навчальних закладів, з  них 1 неповна середня, 8  середніх шкіл,   9 дошкільних закладів;  селищний будинок культури, 10 сільських будинків культури, 11 клубів, 5 відомих художніх колективів, що мають звання народних; селищна бібліотека для дорослих і дітей, 15 сільських бібліотек; при школах сіл  Закусили, Новий Дорогинь та  Ласки діють історико-краєзнавчі музеї; центральна районна лікарня, 1 дільнична лікарня, 2 сільські лікарські амбулаторії, 4  фельшерсько-акушерські пункти, 15 фельшерських пунктів; функціонують  1 стадіон, 4 футбольні поля, 13 міні футбольних полів, 23 спортивні майданчики, 5 спортивних залів,1  дитячо-юнацька спортивна школа; два банки, 1 парк відпочинку. Діють релігійні громади УПЦ  МП, КП, християн віри євангельської, завіту Ісуса Христа. Виходить газета «Життя і слово».

Покровська церква (1862) у с. В’язівка

Під хороною держави – 102 пам’ятки історії, культури та археології.  Пам’ятки архітектури: Покровська церква (1862) у с. В’язівка (місцевого значення), церква Різдва Богородиці  у  виселеному с. Любарка (1874) (неформальна пам’ятка), церква Іоанна Богослова у виселеному с. Великі Кліщі (1885) (неформальна пам’ятка), сільський будинок культури, у с. Норинці (1930) (неформальна пам’ятка). Пам’яткамонументального мистецтва – Меморіал на братській могилі воїнів Армії УНР – учасників Другого Зимового походу 1921року у с. Базар (2000).

Меморіал на братській могилі воїнів Армії УНР – учасників Другого Зимового походу 1921року у с. Базар (2000).

   Серед видатних уродженців: фахівець в галузі картографії, академік Академії педагогічних наук України І. Ю. Левицький (с. Селець); фахівець в галузі травматології та ортопедії І. П. Вернигора  (с. Старе Шарне); музикант, педагог, письменник М. М. Кульбовський (с. Славинщина); поетеса Н. І. Власенко (с.Омельники); поет-пісняр В. В. Лісовський (с.Литвинівка);  публіцист, лірик, сатирик, гуморист С. Б. Ястремський (с. Нова Радча); поет, драматург, актор В. С. Гайний (с.  Гуто-Мар’тин); письменник  В. А.  Ярмолюк (с. Липлянщина);  скульптор  В. О. Бик (с. Липлянщина); історик, дослідник, краєзнавець М. Брицун (с. Липлянщина); журналіст, публіцист, краєзнавець Д. Ф. Баранчук (с. Ноздрище); співачка, заслужена артистка України Л. П. Кондратюк (с. Снитище); спортсмен, заслужений майстер спорту міжнародного класу Г. М. Дмитренко (с. Слобода В’язівська); лікар-невролог  А. І. Гаврилов (с. Закусили).

  

Література:

Лутай, Майя Євгенівна.
    Історія населених пунктів Народицького району Житомирської області [] / Майя Лутай. - Житомир : ЖВІ, 2015. - 135, [1] с. - Ім. покажч.: с. 126-129. - Л-ра: с. 130-132. - ISBN 978-966-8123-86-3

  Природний заповідник "Древлянський" [] / ред. Микитюк В. М. [та ін.] ; [авт. передм. В. Лукашенко]. - Коростень : Науменко В. А., 2013. - 138, [2] с. : кольор.іл., карти, табл., портр. - Л-ра: с. 138.

  Чорний біль Житомирщини [] : іст.-публіц. нарис / за ред. А. Б. Войтенка [та ін.] . - Житомир : Льонок, 2001. - 445, [3] с. : іл., карти, табл., фото. - Л-ра: с. 442-444. - ISBN 966-541-145-4

  Мокрицький, Георгій Павлович
    Цікава Житомирщина [Текст] : в 4 т. : ілюстрована туристична енциклопедія / Георгій Мокрицький ; Житомир. облрада, Департамент по зв'язках з громадськістю облдержадмін., Рада Житомир. обл. орг. УТОПІК, Житомир. обл. орг. Нац. Спілки архітекторів України, Житомир. філія Київ. ін-ту бізнесу і технологій. - Житомир : Волинь, 2011 - . - ISBN 966-690-141-8.
   Т. 2 : Райони області: Лугинський, Любарський, Малинський, Народицький, Новоград-Волинський, Овруцький / [вступ. ст., фото, упоряд. Мокрицького Г. П.]. - 2014. - 383, [1] с. : іл., карти, фото. - Ім. покажч.: с. 353-364. - Геогр. покажч.: с. 365-378. - Тематич. покажч.: с. 379-383. - ISBN 966-690-174-6

Народиччина моя благословенна [] : [нариси] / Д. Ф. Баранчук [та ін.] ; уклад. Д. Ф. Баранчук. - К. : Юнікон-Прес, 2002. - 185 с. : фото. - ISBN 966-95262-3-8

  Баранчук Д.  Ястремський то сміється, то сердиться. – С. 123.

  Баранчук Д. Гордість і слава землі батьківської (Г. М. Дмитренко) – 156.

Герої Базару: всеукраїнський фестиваль – 2018 / [авт. Т. Шкидченко; авт. передм. І. Жданов, Б. Галайко]. – К.: [Б.в.], 2018. – 26с. іл., карти. – Л-ра: с. 16. – Список страчених: с. 17-26.

 Костриця, Микола Миколайович.
    Житомирщина туристична [] : краєзнавчі нариси / М. М. Костриця ; ред. М. Ю. Костриця ; Нац. спілка краєзн., Житомир. наук.-краєзн. т-во дослідників Волині, Житомир. обл. ін-т післядипломної пед. освіти, Житомир. держ. технол. ун-т. - Житомир : Полісся, 2009. - 559, [5] с. : герби, іл., портр., фото. - Л-ра: с. 552-555. - Дод.: с. 556-559. - ISBN 978-966-655-406-5

Приходько, Василь. Спасибі людям, що зростили ліс //Життя і слово. – 2016. – 1 квіт. – С.2.

    80 років тому, на терені Народицького району був створений Народицький лісгосп (1936р.)

Соболь, Володимир. Лісгосп спеціального призначення  //Житомирщина. – 2018. – 10 лип. – С. 7.

      Державне підприємство «Народицьке спеціалізоване лісове господарство».

У хірургії він був неперевершеним практиком

(до 115 річниці від дня народження Євтихія Дем’яновича Присяжнюка, Заслуженого лікаря України, головного лікаря Народицької районної лікарні (1946-1964рр.).     (05.09.1904 -29.09.1976рр.)

  Плине час. Вже відійшло у вічність покоління працівників медмістечка  Народицької центральної лікарні того далекого післявоєнного періоду. Та живе пам’ять. Пам’ять про тих, хто у важкий  післявоєнний час та після голоду 1947 –го виявляв велике працелюбство та йшов на самопожертву заради збереження здоров’я жителів нашого краю.

 

 
На початку 30-х років після закінчення  Київського медичного інституту у Народицький район одержав призначення молодий лікар Євтихій Дем’янович Присяжнюк. На той час колектив районної лікарні складався з молодих, але кваліфікованих лікарів. Ведучим хірургом   був Григорій Андрійович Клешкаль. Він охоче ділився досвідом з лікарем-початківцем, який хотів швидше опанувати усі премудрості хірургічної справи. Трохи згодом молодого фахівця  направили навчатись до Києва в Інститут  удосконалення лікарів, підвищувати кваліфікацію з хірургії. Незважаючи на навчання Євтихія Дем'яновича було призвано до армії. Служив військовим хірургом у Монголії, надавав медичну допомогу не тільки військовим, а й місцевим жителям. За зразкову службу під час військових подій у Монголії був нагороджений військовим знаком «За Халгін-Гол».

  Закінчилачь війна, закінчилась військова служба. Незважаючи на пропозиції працювати за фахом у Києві у 1946 році Євтихій Присяжнюк повертається до Народичів, очолює районну лікарню. То був найважчий час. Не вистачало лікарів. Крім нього – хірурга, були ще двоє лікарів - терапевт та акушер-гінеколог. Медмістечко Народицької лікарні у післявоєнний період складалося з кількох одноповерхових лікувальних корпусів, збудованих ще до революції. Приміщення старого пологового будинку  ділилося на хірургічне та пологове відділення, а інфекційне слугувало як за профілем, так і дитячим відділенням. Ще одне невелике приміщення було відділенням терапевтичного напрямку. Служби «швидкої допомоги» на той час ще не було. Щоб довезти хворих з гострими діагнозами люди самотужки доставляли підводами та бортовими машинами. У таких складних умовах Євтихій Присяжнюк розпочав організацію медичної служби в районі. Допомогала військова загартованість. Перш за все, почав з наведення порядку в самій лікарні та медичних установах. Паралельно з роботою головного лікаря, йому вдавалося робити найскладніші операції. Рідко тоді викликали консультантів з Житомира, обходилися своїми руками і вмінням. Є. Д. Присяжнюка   колеги по- праву називали земським професором, хірургом з великої літери.

   З роками матеріально-технічна база лікарні зміцнюється. Встановлюється рентгенодіагностичний апарат, виділяється автотранспорт.  Євтихій Дем’янович розпочинає будівництво нового корпусу. Збільшується колектив лікарні. Поряд з головним лікарем працюють молоді випускники ВУЗів – Іван Павлович Вернигора, Петро Іванович Шелестюк, Лідія Григорівна Сушко. В подальшому ці спеціалісти захищають дисертації і стають класними спеціалістами в  різних напрямках медицини.

 

Колектив Народицької районної лікарні, 1955 рік.

На початку 50-х років, завдяки високому професійному рівні медичних працівників Народицька центральна районна лікарня була вибрана за базу виробничої практики студентів Київського  медичного інституту.

  Євтихій Дем’янович Присяжнюк за свою більш ніж 40-річну лікарську діяльність врятував життя не одній тисячі  жителів Народиччини. У своїй галузі – хірургії він був віртуозом, блискучим майстром. А ще він кваліфіковано вирішував питання про діагноз та лікування у суміжних  галузях – терапії, акушерстві та гінекології. Держава високо оцінила внесок  у розвиток медичного обслуговування,  присвоївши йому високе звання «Заслуженого лікаря СРСР».

   Пам’ятаймо і згадуймо нашого земляка і тих, хто працював поряд з ним і безкорисливо слугував людям. Хай життя і діяльність його буде прикладом для прийдешніх поколінь.

 Література:

Присяжнюк, Анатолій. У хірургії він був віртуозом: До 100-річчя від дня народження Заслуженого лікаря України Є. Д. Присяжнюка //Життя і слово, 2004 - 3 верес.- С.5.

Іванченко, Кость. Десять років після війни… //Життя, 2018. – 9 лют.- С.3.

Бібліографічна довідка

Народичі - селище міського типу Житомирської області, райцентр. Знаходиться на лівому березі річки Уж (притока Прип’яті , бас. Дніпра), за 170 км від Києва, за 140 км від обласного центру, за 25 км від залізничної ст. Овруч. Площа 5.23 кв. км. Населення 2 600 (2001 і  станом на 2018 - 2770), переважно українці. Автомобільне сполучення. Перша писемна згадка про Народичі датується 1545р. 1925  вперше проведені археологічні розкопки на  території містечка під керівництвом І. Ф. Левицького. Згідно наукових досліджень в центральній частині містечка існували укріплення трьох  городищ (замчищ) овальної форми і курганний могильник. Навкруги укріплень зафіксовано велике поселення. В 2012 – 2013р.р. проводились дослідження експедицією Ін-ту археології НАНУ (Київ) на високій береговій терасі, в місці злиття річок Уж і Жерев і її схилів,  в історичному центрі сучасного селища. Вперше виявлені матеріали давньоруської (ХІІ – ХІІІст.) і післямонгольської доби (ІІ поч. ХІІІ – поч.ХІVст.). Історична частина сучасних  Народич зазнала значних змін в ХХ ст. Останків укріплень (ровів, валів, кам’яних кладок) не збереглося. По всій центральній частині (на місці укріплень) зафіксовано потужне заселення (ХVІІ – ХVIIIст.). Знахідки кремнійових артефактів і типової ліпної  кераміки засвідчили, що територія селища була освоєна в епоху неоліту-бронзи. За однією з версій, назва селища пішла від давньої мови старої доби, що свідчить про древній  город на Радах, званий як Нарадичі. Рада – урочища-болотини, зарослі хвойним лісом.  На Радах-болотах проживали Радичі. Путь з Овруча на Київ пролягав через проходимі Ради, звідси поняття Нарадичі – Народичі. За іншою версією три племені древлян на трьох річках іршичі, ушичі, жеревичі мали звичай перевідувати свій рід, їздити до родичів, ходити на родичі (тобто в гості) -  звідси і назва містечка.

    Після падіння монгольського іга  місцевість постійно зазнавала нападу кримських татар. 1500 хан Менглі-Гірей з військом спустошив всю Волинь і Полісся. В Народичах після нападу татар залишилися одні руїни.  1527 татари  знову пішли на Полісся і дійшли до Пінська. Коли татарська орда поверталася з ясиром, великий литовський гетьман князь  К.І. Острозький з військом біля Пінська несподівано вдарив по них. Тоді полягло 24 тис. татар, з полону визволено 40 тис. бранців. Серед них багато було жителів Народич.

 Під іменем села Народичі згадуються в  Описах Овруцького замку. В 1545 році вони належали  Федору Ємцю. Населення обкладалось податком.  Володар Народич Ф. Ємець мав відбувати воїнську  повинність «конно и оружно» за володіння Народичами. Служба полягала в охороні шляхів набігів татар з Криму, участі в обороні, укріпленні та захисті Замку Овруча, поштовій службі та ін.

   Після Люблінської  унії 1569 року Народичі  відійшли до шляхетної Польщі. 1639 року польський король подарував їх полковнику С. Потоцькому. Згодом вони стали власністю його дочки. Окрасою містечка були панський маєток, Свято-Миколаївська церква і Преображенський приход. В Народичах мешкала  чимала польська громада, яка ще в 1724 збудувала костьол з органом. 1750 у  Народичах і на околицях діяв гайдамацький загін І. Подоляки. Селяни і міщани розгромили панський маєток, вигнали з містечка всю шляхту і захопили владу. 1793 в наслідок  2-го поділу Речі Посполитої Народичі відійшли до  Російської імперії. 1857  Народичі напередодні реформи 1861 поміщика не мали, належали казні. Відбувались  чотири ярмарки на рік. В 1866 році Народичі в архівах згадуються як волосне містечко. За даними 1873 року в Народичах діяли шкірзавод, цегельня, два водяних млини, відбувались три ярмарки на рік. 1875 містечко Казенне Народицьке  помістя, що має 1874 жителі, дворів 187. У 1883  відкрито сільське двокласне  училище. З січня 1918 по червень 1920 під час національно-визвольних змагань влада в містечку неодноразово змінювалась. Протистояння відбувалось між Армією УНР, більшовиками, польськими та австро-німецькими військами. В боях за Народичі брав участь місцевий партизанський загін під проводом С. П. Корсуна. 

  1923 – райцентр Народицького району, Коростенської округи, Волинської губернії. Від 1932  - у складі Київської, від 1937 – Житомирської області. Жителі потерпали від голодомору 1932-33, зазнали сталінських репресій.

   Від 22 серпня 1941 до 17 листопада 1943 – Народичі під німецько-фашистською окупацією. Гітлерівці в містечку розстріляли у серпні 1941 – 600 осіб єврейської національності, у листопаді  -  250 єврейських дітей. Близько 2 тис. жителів вивезли на примусові роботи до Німеччини.

  З 1957-го Народичі – селище міського типу. Після аварії на ЧАЕС 1986 – у зоні обов’язкового (безумовного) відселення. Це вкрай негативно позначилось на усіх сферах життєдіяльності селища, призвело до припинення роботи усіх промислових підприємств, закриття установ. Населення. 1925  мешкало 6659,  1986  –  6100,  2005  - 2400,  2015  - 2636,  2018  -  2770.

  Народичі лежать в межах Поліської  низовини. Поверхня – низовинна полого-хвиляста алювіально-зандрова рівнинна. Корисні копалини: поклади торфу, будівельних пісків та лісових насаджень. Біля Народичів зливаються дві ріки -  Жерев та Уж, утворюють так звану «Долину тисячоліть».  

 Провідним підприємством селища є державне підприємство «Народицький спец лісгосп», яке займається заготівлею та частковою переробкою деревини. Тут працюють – підприємство з виробництва технічної стрічки (КП «Стрічка»), та  спільне українсько-болгарське підприємство з виробництва швейної фурнітури (ТОВ «ЗІТА ТКФ»).

  У Народичах  діє гімназія, дитсадок, будинок дитячої творчості; селищний будинок культури, селищна бібліотека; краєзнавчий та природничий музеї; центральна районна лікарня, районна і дитяча поліклініки; дитячо-спортивна школа, стадіон; відділення «Ощадбанку» та ПриватБанку. Є парк відпочинку. Виходить газета «Життя і слово». Діють релігійні громади УПЦ МП, християн віри євангельської.

  Пам’ятки археології: Поселення 5 – 4 тис. до н.е.;  Могильник 3 -1 тис. до н. е.; Поселення 5 -4 тис. до н. е., 26 курганних груп, племенних захоронень; Залишки фортечних укріплень часів ранньої Київської Русі. Встановлено пам’ятники на могилі Федора Корбута, голові сільради, що загинув під час колективізації (1931), два пам’ятники на братських могилах жертвам Голокосту, пам’ятник на братській могилі радянських воїнів, пам’ятник землякам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, меморіал жертвам Чорнобильської аварії, пам’ятний знак «Пам’яті загублених сіл і земель Народиччини. Квітень 1986 року», пам’ятний знак радянським воїнам-землякам, які загинули у війні в Республіці Афганістан.

Серед  видатних уродженців – археолог, музеєзнавець, фахівець в галузі первинної археології І. Левицький, лікар- отоларинголог, фахівець в галузі отоларингології, патології верхніх дихальних шляхів  В. Горбачевський, лікар-онколог, фахівець в галузі епідеміології  злоякісних  новоутворень  А. Є. Присяжнюк, фахівець в галузі медичної екології і гігієни В. Є.  Присяжнюк;

митець, працівник Нац.  ансамблю танцю України ім. П. Вірського  М. В.Седун; тележурналіст, краєзнавець, дослідник К. Іванченко;  головний рабин Києва (1893-1925) Вайсблат Нахум;  кантернармус штабу 2 -ї  бригади 4-ї  Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу М. В. Грох.  Народицькою районною лікарнею керував  заслужений лікар України  Є. Д. Присяжнюк. У Народичах пройшли дитячі і шкільні роки, закінчив школу №1 український філософ, академік НАН України М. В. Попович. Очолював районну газету «Жовтневі зорі» поет, прозаїк, публіцист М. О. Атаманчук.  В редакції газети «Жовтневі зорі» працювали: український письменник,  критик В. Ф. Сташук;  журналіст, публіцист, краєзнавець Д. Ф. Баранчук;  український народознавець, письменник, видавець В.Т. Скуратівський.  У Народичах пройшло дитинство і юні роки, закінчив школу  лікар, фахівець у галузі інфекційної патології, імунотоксикології, екології та інфекційної імунології  А. С. Козлюк.                                                                                                                                                                                                                             

Література:

  Мокрицький, Георгій Павлович
    Цікава Житомирщина [Текст] : в 4 т. : ілюстрована туристична енциклопедія / Георгій Мокрицький ; Житомир. облрада, Департамент по зв'язках з громадськістю облдержадмін., Рада Житомир. обл. орг. УТОПІК, Житомир. обл. орг. Нац. Спілки архітекторів України, Житомир. філія Київ. ін-ту бізнесу і технологій. - Житомир : Волинь, 2011 - . - ISBN 966-690-141-8.
   Т. 2 : Райони області: Лугинський, Любарський, Малинський, Народицький, Новоград-Волинський, Овруцький / [вступ. ст., фото, упоряд. Мокрицького Г. П.]. - 2014. - 383, [1] с. : іл., карти, фото. - Ім. покажч.: с. 353-364. - Геогр. покажч.: с. 365-378. - Тематич. покажч.: с. 379-383. - ISBN 966-690-174-6

 Іващенко, Олена Микитівна. 
    Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури Народиччини []. Вип. 4 / Іващенко О.М. ; Житомир. обл. орг. Укр. т-ва охорони пам'яток історії та культури, Житомир. обл. редкол. з підгот. тому Зводу пам'яток історії та культури України. - Житомир : Полісся, 2005. - 92 с. - Бібліогр. та дод. в кінці ст. - ISBN 966-655-167-5

   Брицун-Ходак, Миколай. 
    Тисячолітні Вєди Землі Древлян [] : археологія, історія, етнографія. [Кн. 2] / Миколай Брицун-Ходак ; Коростен. краєзн. т-во "Радогоща". - Коростень : [Друкар], 2006. - 460 с. : фот. кольор. - (Літописна Земля Древлян : археологія, історія, етнографія). - ISBN 966-95987-2-9

Народиччина моя благословенна [] : [нариси] / Д. Ф. Баранчук [та ін.] ; уклад. Д. Ф. Баранчук. - К. : Юнікон-Прес, 2002. - 185 с. : фото. - ISBN 966-95262-3-8

Брицун, Микола. Долина тисячоліть. – С. 12.

Левківський, Михайло. Там, де Уша коси миє. – С. 39.

Міста Давньої Русі. –К.: Стародавній світ, 2014.- С. 500 - 501. – (В надзаг.: НАН України, Ін-т  археології)

Іванченко, Костянтин. Великі трагедії Народичів //Життя і слово, 2002. - 27 черв. - С. 2. – (Мій край моя історія жива)

Іванченко, Костянтин. Голокост: народицькі могили //Життя і слово, 2006. -  15 верес. –  С.4. – (Ніхто не забутий, ніщо не забуто)

                                                       

                                                                                    Бібліограф  М. Слепченко

                             

Великий єврей з України

До 160-річчя від дня народження Шолома-Алейхема

 Є письменники, при згадці яких одразу світлішають наші обличчя. Такою постаттю став Шолом-Алейхем,  який народився в Україні, де й пройшла  більша частина його творчого життя.

  Справжнє ім’я письменника  - Соломон Нохимович Рабинович. Йому судилося народитися 2 березня 1859 року в містечку Переяславі Полтавської губернії (нині Переяслав-Хмельницький Київської області). Значна частина його дитинства  минула у Воронькові під Києвом. Батько, Нохим Вевикович, вважався багатієм в містечку: тримав земську пошту, вантажив судна на Дніпрі, рубав ліс, відгодовував худобу макухою, торгував збіжжям. В сім’ї було десятеро дітей. Соломон був середнім. Батько раптово розорився, коли  майбутній письменник був ще зовсім дитиною. Це була перша біда, яка прийшла в сім’ю. За нею нагрянула  друга - невдовзі померла від холери мати  Шолома. Батько привів в дім сварливу мачуху з Бердичева, яка з першого погляду незлюбила насмішкуватого Соломона. Необхідність піклуватися про десяток дітей чоловіка, а потім  ще й трьох спільних, примушувала мачуху крутитися, як в окропі. В разі непослуху дітей, віртуозно лаялася, а своєму пасинку труїла життя різними прокльонами.  Один тільки Бог відає, скільки сліз пролив малий Соломон, ховаючись у темних підвалах батькового будинку. Та врешті він угамував свою мучительку. Хлопчик склав  повний словник лайок та прокльонів, якими обсипала його мачуха, до того ж, майстерно наслідуючи її інтонації, читав усім охочим.  Успіх був неймовірний, усі сміялись до упаду. Це був перший твір майбутнього письменника, причому визнаний, хоч і малою аудиторією. Талант, закладений від природи потрібно було розвивати. Соломон мріяв здобути освіту. За підтримки небайдужих сусідів йому вдалося переконати батька віддати його до єврейської релігійної школи – хедеру. Згодом роки навчання і раннє дитинство письменник згадував в автобіографічній повісті «З ярмарку». Після  закінчення хедеру молодий Соломон продовжив навчання в Переяславському російському повітовому училищі. Але інтереси молодого юнака були ширші: займався самоосвітою, великий вплив на його свідомість мала єврейська просвітницька література. Училище закінчив з відзнакою. Вже тоді він твердо вирішив стати письменником. Далі сподівався навчатися у Житомирському єврейському вчительському інституті, відкритому за особистим указом Олександра ІІ. Такий інститут став другим у Росії, - перший діяв у Вільнюсі. Проте навчання не відбулося – Соломона чекав призов до армії.

   До армії його не взяли, довелося з 17 років працювати приватним вчителем у заможних родинах. Так він опинився у с. Софіївці у маєтку свого майбутнього тестя, єврейського магната  Мейлеха Лоєва, де був домашнім вчителем його дочки Ольги. Романтичне кохання до своєї учениці закінчилося одруженням, хоча старий Лоєв був категорично проти цього нерівного браку.

   Перші свої вірші та оповідання  Шолом-Алейхем написав та опублікував мовою іврит. Згодом  була опублікована його перша повість «Два камені», написана на ідиш і присвячена своїй коханій Ользі. Того ж 1883 року  опублікований другий твір письменника-початківця «Вибір», який вперше був підписаний за порадою дружини псевдонімом «Шолом-Алейхем» - «Мир Вам». Відтоді з цим простим загальноприйнятим дружнім вітанням він увійшов  в єврейську і світову  літературу.

   Великий вплив на творчість Шолом-Алейхема  мав Менделе Мохер-Сфорим, основоположник єврейської літератури. На його майстерності молодий письменник вчився, дослухався до його дружніх, щирих і відвертих порад. До речі, Сфорим  деякий час проживав у м. Бердичеві та Житомирі.

  Шолом-Алейхем багато подорожував, відвідав багато країн світу. Жив в Італії та Берліні, а найбільше любив Україну і Київ, де українці  здавна жили і працювали поряд з євреями. Часто гостював і мешкав в м. Бердичеві у свого рідного брата Вольфа.

   За спогадами брата, Шолом-Алейхем називав місто Бердичів «єврейським Парижем». Тут письменник цікавився народним побутом і звичаями бердичівлян. Разом з братом побував у найбідніший частині міста, придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Охоче спілкувався з мешканцями, був дуже привітний  з людьми. Вони відверто розповідали йому про своє життя. Був бажаним гостем у літературних кругах, а в місцевій друкарні друкував свої твори для дітей.  Особливо захоплювався Шолом-Алейхем тим фактом, що в Бердичеві вінчався видатний французький письменник Оноре де Бальзак.Згодом Шолом- Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні «Картини бердичівської вулиці».

  Шолом-Алейхем відомий своїми гумористичними оповіданнями – вигадки про бідних, євреїв, які жили в кінці 19 початку 20 століття. Та найбільшу славу  йому принесли  романи «Менахем-Мендл», «Тев’є молочник» та «Хлопчик-Мотл», що вийшли у дев’яностих роках позаминулого століття.

  В яскравих образах персонажів письменник розкриває глибокі пласти народного життя тодішнього суспільства, показує різні прошарки єврейського народу, їхній багатий національний колорит, сміється і плаче з їхніх пригод і поведінки.

   Не просто складалися й життєві обставини. На початку ХХ століття по всій країні прокотилась хвиля  кривавих репресій, розстрілів, погромів. У жовтні 1905 року сім’ї  Шолом-Алейхема довелося пережити жах київського єврейського погрому. Він змушений був тимчасово виїхати за кордон, до США. Його тепло приймає єврейське населення Нью-Йорка. Шолом-Алейхем зворушений  таким сердечним прийомом, але його серце рветься на Батьківщину.

  В літку 1908 року Шолом-Алейхем повертається до Європи, мандрує по містах і містечках, зустрічається з єврейським населенням. Застуда спричинила  тяжку хворобу легенів. Лікарі виявили гострий туберкульоз – далися взнаки роки нестатків, майже злиднів. Довелося деякий час лікуватися в Італії, але грошей не вистачає, а ще треба годувати сім’ю…

  Перша світова війна застала Шолом-Алейхема на лікуванні в Німеччині. З великими труднощами сім’ї Рабинович вдалося врятуватися і виїхати до Данії, а потім до Нью-Йорку. Туга за Батьківщиною не покидає письменника. З нетерпінням він чекає закінчення війни. Та не судилося… Сімейне горе (помер син у 25 років), тяжка хвороба, жахи війни лягли важким тягарем на душевний і фізичний стан. І 13 травня 1916 року його не стало. Життя обірвалось в 57 років. Останнім передсмертним бажанням великого письменника було , щоб його тіло поховали в Києві. На перешкоді стала війна, яка охопила всю Європу. Про пе.ревезення тіла на Україну не могло бути й мови.

   Але Україна пам’ятає свого великого земляка. Шолом-Алейхем не віддільний від України, є національною гордістю не тільки єврейського народу, а й українського. В далекому 1978 році знаменитий музеєзнавець Михайло Іванович Сікорський створив дивовижний музей Шолом-Алейхема в м. Переяславі-Хмельницькому. Тут же з’явився перший у світі пам’ятник видатному єврейському письменнику. Згодом в м. Києві спорудили пам’ятник, його іменем назвали вулицю, а не так давно відкрили музей.

  Читаймо і пізнаваймо світ, яким його відтворив наш співвітчизник Шолом-Алейхем.

Література:

Шолом-Алейхем. Собрание сочинений6 В 6-ти т.:  /Пер. с євр.; Редкол.: Г. Бакланов и др..; Сост., прим.  М. Беленького. -  М.: Худож. Лит., 1988.

Махінчук, Микола. «Народів двох одна журба…» /М. Махінчук  //Культура і життя. – 2009. –№9 (берез.) – С. 7.: Фото.

Біленко, Володимир. Письменник, якого не щадила доля /В. Біленко   //Сільські вісті. – 2009. - №9. – С. 3.: Фото.

Леідь, Наталія. Шарліз і Шолом /Н. Лебідь, Т. Шевченко //Україна молода. – 2009. – 4 берез. – С.9.: Фото.

Підготовила бібліограф Слепченко М. І.

Слідами єврейської історії

   Історична пам’ять – одна із складових духовного начала людини,  ознака її духовного здоров’я. Ось чому нам, народичанам, так  важливо знати і пам’ятати історичне минуле нашого селища, заглянути в ті давноминулі  часи, відчути дух тієї епохи, в якій жили попередні покоління.  А минуле нашого краю було досить складним, неоднозначним і дуже цікавим. Багато років ми не знали достеменно історії єврейства нашого краю. Благо, в період незалежності  відкрив свої двері Центральний історичний архів України, де з першоджерел можна дізнатися про історію селища, краю, його людей. Водночас  в наукових та історичних бібліотеках України зберігаються унікальні матеріали в рукописних, друкованих, нині і в електронних формах, в яких історики, дослідники, науковці залишили свою цікаву інформацію наступним поколінням. Це дає можливість ознайомитись  з усіма сферами життя і діяльності попередніх поколінь.

   Чи не вперше за останню сотню років ми дізнаємось про трагічну долю єврейства краю, що ще з незапам’ятних часів оселився на землях Народиччини. Цю тематику досліджують краєзнавці Житомирщини, а також Інститут юдаїки (громадська організація, яка досліджує єврейську історію і культуру України). Згідно з Біблією, після 40-річних ходінь по пустелі за пророком Мойсеєм єврейське населення розсіялось по всьому світу. Чимало цього люду оселилось на землях Київської Русі та древлянського Полісся, через які проходив торговий шлях з Києва на Захід.

  Єврейська община в містечку Народичі існувала вже в 1683 році, про це можна знайти в судових актах того часу. На період 1765 року в містечку і навколишніх селах проживав 241 єврей. З 1793 року, згідно з другим поділом Речі Посполитої, Народичі  відійшли до Російської  Імперії і були включені в склад Овруцького повіту Волинської губернії. З 9 грудня 1807 року російським імператором був виданий закон, за яким євреям надавалося право на  придбання незалежних земель у Литовській, Мінській, Київській, Подільській та Волинській  губерніях. Таким чином був створений кордон розселення євреїв, який став називатись «північна межа осілості». Овруцький повіт Волинської губернії теж входив до цієї смуги, і був найбільший у європейській частині імперії. Саме тому міста Овруч, Народичі, Коростень, де концентрувалась торгівля, процвітали промисли, відбувались ярмарки, стали місцями масового заселення євреїв. За сотню років єврейське населення Народичів зросло. Перепис населення 1897 року   зафіксував тут 2054 євреї, що становило 44.8% всіх жителів містечка. Частина євреїв селились у  В’язівці, Великих Кліщах, Базарі.

   У серпні 1853 року в містечку Народичі сталася велика пожежа. За даними місцевого пристава, вона почалася з оселі єврея Йося Меламеда, і від сильного вітру швидко розповсюдилася по містечку. Як свідчить доповідна на ім’я міністра внутрішніх справ, внаслідок пожежі згоріли дві церкви, шість будинків священнослужителів і 38 селян, 156 – єврейських і  53 їхні лавки, п’ять заводів, дві синагоги, школа та інші будівлі. У ліквідації наслідків пожежі брав участь апарат державного фонду майна. Вражає, що найбільше коштів виділялося саме єврейському населенню. Євреї були обізнані у своїх правах, зверталися за допомогою безпосередньо до царя. І вона надійшла. Тож у списках, хто отримав гроші від держави, лише одиниці православних і католиків, а майже одні євреї.  Серед них, приміром,  Гершко Фішман, Бунім Кац, Семха Патюк, Гдаль Рябинович, Ошня Меламед та інші.  У списку зустрічаються навіть іногородні євреї, але які потерпіли від пожежі у Народичах. В числі їх п’ять із Хабного, 9 – Овруча, одиниці з Лугин, Словечного, Черняхова, Норинська, Корця тощо. Трохи згодом народницькі євреї отримали від держави і позику в сумі 12 тисяч рублів. При цьому було обумовлено, що протягом 12 років ніхто не має права вимагати від них процентні ставки. «Сила евреев у их сплоченности, держась друг за друга, выручая один другого, вставая как один на защиту своих интересов, - евреи только и могли такими путями добиться того влияния, которое они имели во все времена и во всех народов» - підкреслював російський дослідник І. М. Толмачов.

   З 1875 року духовним наставником євреїв, головним  рабином містечка став Елія- Лейб Журавель.  Основними заняттями єврейського населення в ХІХ – початку ХХ століття були ремесла і торгівля. Євреї мали єдину в Народичах аптеку. ЇЇ орендував  Арон Герш Скульський, а Мовша Шахтер утримував склад аптечних товарів. Єдиним зубним лікарем в містечку був  єврей Перец Гімельман, а Рейз Степановська – одна з двох акушерок. Єврей  Гершкович володів паровим млином, а водяний млин орендував інший єврей, Еркас. Фактично в руках євреїв зосередилась вся торгова діяльність містечка. Вони володіли 23 з 24 бакалійними лавками, двома булочними, вінно-гастрономічним і книжковим магазинами, єдиними галантерейною і шкіряною лавками, всіма 9-ю мануфактурними, всіма трьома м’ясними, двома з трьох хлібними та єдиною взуттєвою лавкою.  В Народичах була значна кількість готелів і 9 заїздів. Всі вони також утримувалися євреями.

   Під кінець ХІХ століття колишні Народичі були жвавим торговим містечком. В ньому діяли 50 шкіряних заводів, 70 лавок, а поряд з містечком було кілька лісопильних заводів, що дозволяло жителям мати достойні засоби для існування. Єврейські родини заселяли в основному центр містечка. Сучасна вулиця Героїв Пожежників в ХІХ столітті мала назву Горностаївська. Тут кожна єврейська родина займалася виробництвом шкіри. Біля кожної оселі стояла своя лавка.

  Наприкінці ХІХ століття відбуваються перші еміграції єврейського населення з Народичів  до США та інших західних країн.

Минахем Нахум Вайсблат

Мордехай Дов  та Минахем Нахум Вайсблати

    В Народичах народились відомі  рабини -  брати Нахум і Мордехай Вайсблати. Це були двоє незвичайних людей, яких можна прирівнювати до легенд єврейського народу. Мордехай Дов Вайсблат був головним рабином Житомира. Пройшов складні життєві випробування. На цій посаді він перебував аж до самої смерті в 1930р. Більш відомий старший брат Мордехая,  Минахем Нахум Вайсблат. Народився в 1864р., деякий час перебував на посаді рабина в місті Малині. Володів феноменальними математичними здібностями. Найбільш відомим  став після того, як створив «вічний єврейський календар». А в 1890 році склав таблиці, за якими можна було визначити будь-яку дату єврейського календаря і порівняти її з неєврейським. Щоб увести календар в повсякденність, потрібна була підтримка великих людей. І Нахум звертається за нею до відомого вже письменника Шолом-Алейхема. Їхнє листування переросло в дружбу, яка продовжувалась багато років. Нахум Вайсблат був великим знавцем Тори, очолював Київський  комітет по наданню допомого голодуючим і потерпілим від погромів. Створений Вайсблатом календар приніс йому велику популярність і славу. І коли в Києві в 1902 році вивільнилась посада головного духовного рабина, цю вакансію запропонували саме йому. Помер  Нахум в 1925 році, його поховали на Лук’янівському єврейському цвинтарі, а після його руйнування в 1963 році переховали на Берковецькому. Довгий час місце захоронення Вайсблата  було невідоме  і тільки в 2016 році пощастило його віднайти.

   У 1919 році Народичі страждали від ряду погромів різних груп бандитів. З архівних даних  відомо, що 13 січня 1919р. банди Струка та Лазенюка зруйнували єврейські будинки і наклали на єврейське населення «контрибуцію» 20 тис. рублів. Внаслідок  погрому було вбито 15 чоловік та 13  отримали поранення. Майже все рухоме майно було розграбовано. Єврейське населення страждало і від погромів банди «Курінь смерті» отамана Козир-Зірки, яка діяла в грудні 1918 – січні 1919р.  по всьому Овруцькому повіту. Бандою отамана Козир-Зірки були  затримані двоє подорожніх євреїв з Народичів, дрібних крамарів, торговців махоркою і сірниками. Їх об’явили спекулянтами і привели до отамана. Там  роздягли догола, побили нагайками і змушували танцювати, хреститися і т. д. (свідчення Минахема Нахума Вайсблата). Єврейське населення і селяни Овруцького повіту були змушені створювати загони самозахисту.

   Після погромів частина євреїв  з Народичів  емігрувала до США. Почалася друга хвиля еміграції.  В 20-х роках в містечку працювало лише дев’ять шкіряних заводів, пивні фабрики не працювали, відкрито лише 17 лавок. В 20-му році в Народичах наросвітою була відкрита єврейська державна школа, яка підтримувалася з фондів, зібраних євреями. Тут навчалося 146 дітей віком від 7 до 13 років, більшість  - з дуже бідних сімей. Школа потребувала  приладдя та обладнання. В ці роки в Народичах діяла і професійна школа, яка мала два підрозділи  -  будівництво та деревообробне виробництво. Школа контролювалась губернським професійним бюро. Тут навчалося 37 учнів, з них 22 євреї.

Єврейська синагога початок 20 століття ( за розповідями старожилів Народичів )

   У 1923 році  Народичі стають районним центром. Постановою ВУЦВК від 24 лютого 1926 року «Про встановлення поточного реєстру селищних рад в залюднених пунктах з переважним єврейським населенням на теренах УРСР» було узаконено створення єврейських рад. В Народичах утворюються дві селищні ради: українська і єврейська національна . Вона зосереджувала свою роботу на зборі податків, поліпшенню санітарного стану крамниць, проведенні ярмарків, впорядкуванню вулиць, активізації роботи клубів і гуртків, впорядкуванню єврейської школи. В 30-х роках з утвердженням в країні тоталітарного режиму політика щодо національних меншин різко змінюється. Ліквідовуються єврейські національні селищні ради, навчальні заклади переходять на українську або на російську мову викладання. Втілюється в життя сталінська політика «злиття націй». Єврейська школа і три синагоги ще до війни були закриті. У 20-30рр. багато євреїв покинули містечко та переселилися до Києва та інших міст. В 1925 році 102 євреї з Народичів заснували в Херсонському окрузі колгосп «Червоний робітник».

    На долю єврейського населення Народиччини випали всі ті ж випробування що й на долю всього населення України. Це були жахи Голодомору і репресій. Напередодні 1939 року єврейське населення Народичів налічувало всього 1233 особи. Останній рабин Народичів Рав Шульман Мотл був похований в м. Овручі.

   А на Заході розпалювалась полум’я великої війни. Грізна небезпека  нависла і над кордонами СРСР.  Трагічний початок війни схвилював і єврейську общину Народиччини. Народичі гомоніли, тривожилися. Як бути? Тікати чи не тікати? Куди тікати? А як бути з нажитим? Частина народницьких єврейських родин ще встигли вскочити в перші еваковагони.  Деякі родини  навантажили свої пожитки на віз і вирушили в бік сходу.  Серед них і родина  Янкеля Стотланда,  яка врешті дісталася далекого Узбекистану.

   Загарбники  вступили в Народичі 22 серпня. А вже  28 серпня німці зігнали до будинку культури всіх євреї, яких  дорогою  били палками. Там їх зареєстровали та розмістили в окремих кімнатах: чоловіки, жінки та діти. О десятій годині 29 серпня 1941 року п’ятдесят євреїв  з будинку культури змушені копати велику яму за межами містечка. Згодом до Народичів  приїхала зондер-команда і за співучасті поліцаїв почалося те, що після війни назветься Голокостом. Величезні вантажівки вивозили до урочища «Хворість» по 60-70  осіб,  спочатку чоловіків а потім жінок. На краю ями всіх роздягли і постріляли… Через сильний дощ, що почався опівдні і  потім  перейшов у ливень, дітей повернули в приміщення, а згодом і зовсім випустили. Цього страшного дня  розстріляли до 600 євреїв.  Біля 300 єврейських підлітків стали сиротами.  Більшість з них стали старцями, бо під загрозою розстрілу, їх боялися брати у свої родини місцеві сім’ї. Хоча поодинокі випадки були. Дуже страждали від голоду маленькі діти, майже кожного дня хтось помирав.  Ті,хто уцілів від розстрілів,  жили в окремому єврейському кварталі біля поліції, кожну неділю ходили туди відмічатися. Доля дітей-сиріт була вирішена 16 листопада 1941-го. За словами очевидців, їх зібрали на єврейському цвинтарі, голодних, обірваних і вчинили саме так, як і з їх батьками… 

   Дивом вдалося вижити  єврейському хлопчику,  Семену Фридману.  Коли садили дітей в машини, він забіг за будинок і залишився в дворі. Його ніхто не замітив, а в ночі він переліз через високий паркан. Також вдалося вижити і молодій єврейці Кларі, вчительці молодших класів -  бо носила  чоловікове прізвище Котлярчук. 

Клара Петрівна Котлярчук серед учнів початкових класів

    Розстріли євреїв відбулися і по селах:  В’язівці, Базарі, Латашах,  хуторі Розсохівському. Після Другої світової війни повернулися в Народичі з армії і евакуації  близько 100 євреїв.

Місце першого розтрілу, 50-ті роки

Місце другого розтрілу, 80-ті роки

   

Місце першого розтрілу, меморіал 2005 року

Місце другого розтрілу, меморіал 2012 рік

У повоєнні  роки на місці масового розстрілу єврейських дітей пам’ятного знака не було. По всьому  кладовищі стояли дерев’яні пам’ятники  єврейської культури – мацеї, і один великий на могилі масового розстрілу дітей. З роками він розвалився.  Лише у 70-х роках  встановлено металеву загорожу з табличкою про приблизну кількість жертв. В 90-х роках загорожа знищена невідомими. І лише в 2012 році за старання  небайдужих  людей  споруджена стелу пам’яті жертв Голокосту. В 2005 році, за сприяння харківського бізнесмена Олександра Фельдмана на могилі масово розстрілу євреїв за межами селища зведений меморіал. Могила розташована в 1 км на північ, біля дороги до села Норинці.

Використана література:

 Бондаренко, Сергій Дмитрович. 
    Дорогами тисячоліть... [] : нариси з іст. Овруччини / Сергій Бондаренко. - Вид. 2-ге, випр. і допов. - Житомир : Полісся, 2015. - 313, [3] с. : іл., портр., фот. кольор., карта. - Дод.: с. 253-263. - Л-ра: с. 307-313. - ISBN 978-966-655-798-1.

 Весельська, Ніна Михайлівна. 
    Сторінки з історії нашого краю [] : нариси з краєзнавства / Н. М. Весельська. - Житомир : Полісся, 2012. - 239, [1] с. : мал., карти, табл. - Л-ра: с. 236. - ISBN 978-966-655-661-8

Книга скорботи України. Житомирська область [Текст] / голова ред. кол. І. О. Герасимов. - Житомир : Житомир. облдрукарня, 2005 - . - ISBN 966-541-140-3.
   Т. 2 : у 2 кн., кн. 1 : [Малинський район, Народицький район, Новоград-Волинський район, Овруцький район, Олевський район]. - 496 с. - ISBN 966-8059-69-7

Іванченко, Костянтин. Великі трагедії Народичів //Життя і слово, 2002.- 27 черв. - С. 2. – (Мій край моя історія жива)

Іванченко, Костянтин. Голокост: народницькі могили //Життя і слово,2006.- 15 верес. – С.4. –(Ніхто не забутий, ніщо не забуто)

https://ujew.com.ua/magazine/u-jew-vyipusk-47/vechnyij-kalendar-bratya-ravvinyi-i-velikie-czadiki-istoriya-evreev-polesya

https://www.1.zt.ua/themes/rizne/u-narodichah-yevreyi-vstanovili-pamyatnik-zhertvam-rozstrilu-1941-roku.html
Підготовила бібліограф Слепченко М. І.